Діла добрих відновляться,
діла злих загинуть...

Тарас Шевченко

середа

“Відкриті списки” не усунуть політичної корупції

Напередодні виборів знову заговорили про потребу зміни виборчої системи. Зокрема наголошується, що вибори мають відбуватися за відкритими списками, коли виборець обирає партію і конкретного кандидата. Мовляв це краща система за мажоритарку, де округ легко купити.

“Відкриті списки” не призведуть до кардинальних змін в українській політиці. Без інших додаткових механізмів контролю за роботою депутата залишаються широкі можливості для купівлі місця у парламенті.

Зросте лише ціна, але залишаться ті ж недоліки, що й за мажоритарної системи, коли кандидат просто може “купити” округ.

Навіть за відкритих списків кандидат може інтенсивно вкладати кошти у конкретні території, де збирається виграти вибори за рейтингом у партійному списку. Як варіант, можна купити “загальноукраїнську партію” реально представлену лише в одному чи кількох регіонах і розкрутити під себе її рейтинг в конкретній області. Окремі чинні депутати роблять так вже зараз.

Перемоги за рахунок голосів однієї області вже були. Зокрема СДПУ(о) у 1998 виграла вибори за рахунок лише Закарпатської області, “Громада” за рахунок  Дніпропетровської, СПУ-СелПУ за рахунок Хмельницької і Полтавської областей.

Вибори мають відбуватися за відкритими списками на регіональній основі, коли кожна партія в кожному регіоні представляє список своїх кандидатів. Партії, які подолали виборчий бар’єр, отримують певну кількість місць у парламенті визначені рейтинговим голосуванням.

Виборця треба наділити правом відкликання свого депутата. Для цього можна користуватися таким механізмом, як референдум, коли потрібно зібрати, наприклад 5 % голосів виборців для ініціативи референдуму, та 50 % + 1 голос, щоб відкликати депутата.

Така система зробить економічно невигідним “купування голосів”, оскільки немає гарантії, що наступні 5 років залишися у депутатському кріслі. Депутат буде змушений хоча б щось робити для регіону, звідки обирався, або ж йому загрожуватиме звільнення через простий механізм відкликання.

Роман Соломонюк
Група vilni.info

пʼятниця

Чому політики "мають право" на помилку, а народ ні? Напередодні виборів

Це сталося! Зроблено перший крок до перевиборів Верховної Ради. Всі радіють. Фанфари. Але що змінилося насправді? Нічого. Так само, як і з виборами Київради.

Той, хто "має більшість" може робити будь що. При бажанні може заборонити виступати на сесії представницького органу. Може проголосувати так, як його не уповноважували. Може взагалі змінити фракцію. Може проголосувати за диктаторські закони, а потім спокійно сказати, що "помилився".

Реально - це ілюзія демократії. Дехто скаже: "Народ не свідомий! Самі обрали хай терплять". У мене до таких одне запитання: "Чому народ не має права на помилку, а ті кого він обрав можуть помилятися наступні 5 років?" 

Не секрет, що в сучасній Україні, як і в світі дуже багато залежить від доступу до медійного і грошового ресурсу. При допомозі "ящика" і "медіа" можна нав'язати дуже багато. Не дивно, що люди помиляються під впливом реклами. Або ж мають недостатньо часу, щоб оцінити "політичний товар".

Тому від виборів до виборів проблема повторюється. Приходять "тушки", "забудовники", "стара гвардія", "молода команда", де за "новими обличчями/брендами" ховаються все ті ж самі старі морди.

Вирішується проблема дуже просто - пряма демократія. Необхідний простий механізм. Якщо в конкретній територіальній одиниці 50 % + 1 проголосували за відкликання депутата, чиновника, він автоматично втрачає повноваження. Все.

Головний аргумент противників прямої демократії: "Народ не готовий! Треба мати розвинуте суспільство". Це не так. Часто саме українське суспільство показує, що воно ефективніше за багатьох політиків. Приклад подій на Сході. Народ швидше організувався і почав надавати реальну допомогу, поки держава і політики "думали". 

Відомий економіст Богдан Гаврилишин сказав минулого року на одному з круглих столів: "Пряма демократія швидко робить суспільство більш зрілим!" - і розповів про один цікавий приклад референдуму у Швейцарії, який стосувався збільшення річної відпустки з 4 тижнів до 6.

За логікою "незрілості" та психологічних особливостей людини більшість мала б проголосувати "за". Показово, що більшість швейцарців сказали «ні» збільшенню відпустки.

«Вони собі подумали: адже, якщо ми менше працюватимемо, то менше зробимо товарів, менше їх продамо і, відповідно, рівень нашого життя погіршиться", - зазначив Гаврилишин. Тому народ, насправді дуже швидко вчиться.

Пряме народовладдя позитивно вплине і на політиків. Спокуса "помилятися" у чиїхось інтересах, або впевнено "намахувати" народ під час виборів з допомогою політтехнологів швидко пропаде. Інвестиції будуть занадто великі без жодних гарантій, що наступні 5 років ніхто тебе не викине з депутатського крісла. Пряма демократія робить політиків чеснішими.

Тож, ті, хто робить помилки, поверніть народу право виправляти його помилки при виборі своїх представників.

Роман Соломонюк 
група vilni.info

четвер

Пряма демократія швидко робить суспільство більш зрілим - Богдан Гаврилишин (Відео)

Дійсний член Римського клубу, економіст Богдан Гаврилишин навів приклад, як у Швейцарії приймаються рішення на референдумах. У своєму виступі Гаврилишин спростовує тезу, що народ нерозумний і нездатний приймати рішення у вузьких фахових нішах.

Гаврилишин розповів про цікавий приклад референдуму у Швейцарії, який стосувався збільшення річної відпустки з 4 тижнів до 6. Показово, що більшість швейцарців сказали «ні» збільшенню відпустки. «Вони собі подумали: адже, якщо ми менше працюватимемо, то менше зробимо товарів, менше їх продамо і, відповідно, рівень нашого життя погіршиться. Пряма демократія швидко робить суспільство більш зрілим!» -- зробив висновок Богдан Гаврилишин.







понеділок

Як собака змусила владу поважати народ

Які асоціації виникають у нас при слові «Швейцарія»? Альпи, долари в швейцарському банку, сир, швейцарський годинник, шоколад, едельвейси.

Є ще дещо, що не одразу приходить на думку. Це симпатичні швейцарські собаки породи Бернський Зенненхунд. Цей милий песик став дуже популярним завдяки відомому російському серіалу «Счастлівиє вмєстє». Йдеться звісна річ про Барона Букіна. Хто не знає може глянути на фото.

Існують різні версії щодо походження породи Бернський Зенненхунд. Деякі дослідники вважають, що це бернська пастуша собака відома з часів Римської імперії. Ці чотирилапі друзі здавна виконували три функції: пасли худобу, захищали господарів і допомагали на полюванні. З цією породою пов'язана одна дуже повчальна історична подія.

У 1483 бургомістром Цюріха був обраний цеховий майстер Вальдман, голова демократичної партії. Він зробив багато корисних справ: домігся скорочення управлінського апарату; церква була позбавлена права успадковувати або взагалі купувати нові земельні володіння. Шляхи сполучення, в підвладних Цюріху землях були значно поліпшені; ринок Цюріха було піднято на небувалу доти висоту. При ньому було встановлено державну монополію на торгівлю сіллю.


Однак у 1489 році він мав необережність видати необдуманий указ про винищення всіх зененхундів, оскільки вони начебто нищили виноградники аристократії. Селяни звісно ж дуже обурились, оскільки собаки були їх незамінними помічниками.
Відбулося повстання. Бургомістр позбувся не тільки посади, але й голови . Згодом йому збудували гарний пам'ятник, але це навряд чи втішило бідного Вальдмана.

Добре було б завести хорошу традицію, що відповідала б демократичному євро інтеграційному духові. Дарувати цуциків зененхундів нашим новообраним мерам, та й іншим високо посадовцям для нагадування про цю повчальну історію.

Мораль така - хто тебе поставив, той тебе має моральне право зняти, якщо ти його не чуєш.

Автор: Андрій Поцілуйко, група vilni.info  для ЧасUA 

Що спільного між анархістами і батьківщиною Януковича?

Кажуть, що більшість мешканців Донбасу апатичні, звикли, щоб ними керували місцеві олігархи і пахани. Та чи це так? Адже ця територія здавна була місцем вольниці, особливо на початку 20-го століття. Можливо, просто Донбасу треба згадати своє минуле і забрати те, що належить йому у олігархів.

Отже. Відкриваємо Вікіпедію і дивимося на прапор рідного міста Януковича -  Єнакієво, а тепер дивимося на прапор анархо-синдикалістів. Вони практично однакові, відзеркалюють один одного.

Прапор анархо-синдикалістів 

А тепер звернемося до суті, що ж то за таке страшне слово "анархо-синдикалізм". Анархо-синдикалісти закликають до розвитку навиків самоуправління і солідарності через самоорганізацію в повсякденній боротьбі за покращення життєвих умов і розширення прав найманих робітників. По суті - це форма прямої демократії, вольниці, участі робітників у справедливому розподілі прибутків підприємства, народного капіталізму, якщо хочете.

Тепер кілька фактів:

  • Ще 1842 року французький підприємець Леклер засновник компанії "Редуалі і К" вирішив 95 % чистого доходу розподіляти між працівниками. У 1869 підприємство стало товариством, яке наполовину перебувало у власності робітників, котрі брали активну участь в управлінні
  • Сьогодні за тим же принципом працює найбільша у світі торгова мережа "wal-mart", де 80 % усіх працюючих є співласниками підприємства, беруть участь у розподілі доходів у вигляді надбавок до зарплат, чи акцій підприємства. Простий водій, котрий пропрацював більше 20 років у системі Wal-Mart при виході на пенсію отримує частку рівнозначну 707 000 дол США.
  • Прибутки від перших "копанок" розподілялися між тими, хто там працює. Робітники мали каси взаємодопомоги. Хто втрачав здоров'я, отримував підтримку. Це потім у них все це відібрав кримінал.

Що виходить?
У Європі до 50 % прибутку підприємства у руках тих, хто там працює. У США цей показник може наближатися до 80 %. Тобто власник отримує 20 %, а той, хто на нього працює 80 %.

А що отримуєте Ви шановні мешканці Донбасу, наприклад від підприємств Ахметова та інших? 5 % чи може навіть 2 %? Справедливість є? Може потрібен перерозподіл, тоді і Донбас буде жити краще. Може варто згадати, що ж насправді означає прапор Єнакієве, а кольори підкажуть, як боротися за правильні цілі.

І на завершення слова гімну Горлівки:

Родину, как мать, не выбирают: 
Родина, как мать, всегда одна.
Для нее живут и умирают,
Только бы всегда жила она.

Припев: Под украинским небом синим
В венке из золота полей
Стоит мой град достойным сыном
Свободной Родины моей.

Які висновки?
1.      Батьківщину не обирають, вона, як мати одна.
2.      Донбас український, бо під українським небом.
3.      Донбас достойний син України, а не її окраїна
4.      Міняти треба не Батьківщину, а тих, хто вас обкрадає

Група "vilni.info" для ЧасUA
Усі фото - власність української Вікіпедії.

пʼятниця

Чим Швейцарія подібна до Сомалі, і чому це не завжди погано?

Нещодавно в українському міністерстві оборони заявили про наміри формувати ополчення за зразком швейцарської армії. Чому швейцарська модель настільки успішна, і як до неї йшли самі швейцарці? Про це в короткому історичному екскурсі.

Геополітична завіса спадає, карти відкриваються і ми чітко бачимо, що теперішнє протистояння, це не просто протистояння Америка і Україна проти Росії-Німеччини та Китаю. Вододіл значно глибший і відбувається на рівні архетипів. Йдеться про боротьбу Духу Вольниці і Духу Імперії.

Ця боротьба відбувалась безперервно у Європі. Військова демократія північної Європи проти римських легіонів. Вольниця йомс-вікінгів, ушкуйників, козаків, опришків, аж до ковбоїв прерій дикого заходу – все це аспекти однієї парадигми. З одного боку — дисципліна і сліпа покора начальству. З іншого — дисципліна і відповідальність кожного за спільну справу, де начальство авторитет у конкретній ситуації.

Швейцарія є унікальною в тому плані, що тамтешнім горянам – «опришкам» вдалось створити найдосконалішу на даний час політичну систему, яка виражає волелюбний дух європейця. А все починалося з малого.

Ось історичні факти, що дуже красномовно говорять самі за себе. На початку 14 століття дім Габсбургів в прагненні контролювати Сен-Готард - найкоротший шлях до Італії - зіткнувся з інтересами трьох швейцарських кантонів, по суті сільських громад Урі, Швіц і Унтервальден, що мали грамоти від попередніх правителів Священної Римської імперії, які дарували їм широкі права автономії, в межах імперських земель. Кантон Швіц був першим швейцарським кантоном, що відкрито спровокував конфлікт з Австрією. Похід проти повсталих кантонів очолив брат Фрідріха III, герцог Леопольд Австрійський. Австрійські війська налічували до 9000 воїнів, з них 2000 вершників. Вдало використовуючи рельєф місцевості та фактор несподіванки, проявивши не аби-яку мужність швейцарці змогли зупинити та розбити переважаючі сили супротивника. У загальній кількості в битві загинуло близько 2000 австрійців, головним чином, лицарів. Втрати швейцарців були мінімальні.

Іонанн з Вінтертура, хроніст того часу, писав про цю битву так: “Це була не битва, людей герцога Леопольда просто різали як худобу; горяни вбивали їх як овець на бойні. Ніхто не чинив опору, але всі до останнього, без різниці, були перебиті. Лють конфедератів була настільки велика, що загони австрійської піхоти, бачачи, як найхоробріші лицарі падають безпорадними, в паніці кидалися в озеро, вважаючи за краще згинути в його водах, ніж впасти жертвою люті своїх ворогів”.

Розгром швейцарцями феодальної армії Габсбургів забезпечив незалежність конфедерації і послужив поштовхом до формування швейцарського держави. Результати битви були юридично закріплені в Брунненскому договорі 1315. Після цього країна пройшла складний шлях розвитку. Були періоди коли кількість кантонів невпинно зростала. Був час війни між кантонами, що нагадувало ситуацію в сучасному Сомалі і тривало це до того моменту, як швейцарці зрозуміли, що краще вирішувати проблеми не в формі громадянської війни, а шляхом референдумів. І створили модель плебісцитарної демократії, закріпивши її принципи в конституції прийнятій у 1874 році.

Андрій Поцілуйко
Кандидат філософських наук
Група vilni.info

понеділок

Чим росіяни подібні на німців і про ознаки зрілої демократії

В Росії справжня демократія. Але це демократія інфантильного типу. Це коли народ закохується у свого фюрера. Впадає в стан дитини і вибирає собі Татка, який буде годувати і при потребі карати. Стан хворого або неспроможного, який шукає доброго дядю для підтримки та захисту. Скільки вождів та мегалідерів пережила Європа у 20 столітті? Гітлер, Сталін, Франко, Муссоліні, де Голь…

В Україні інакше. Пророчими були слова “Сєні-Кулявлоба”, що уникав відповідальності і креативно вигадав, як вберегти свою задницю, коли Майдан вимагав лідера, - «А лідером буде знаєте хто? А лідером буде УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД!!!!» Так воно і сталося.

Один військовий експерт сказав:
«Украинцы не уважают власть. Генетически. Или, если сказать точнее – не имеют пиетета перед властьимущими. Посмотрите историю Сечи, Гуляй Поля. Украина – единственная страна, где анархия может быть основной идеологией государства. При этом в случае опасности, особенно внешней, нация демонстрирует чудеса самоорганизации. Может даже выдвинуть лидера и наделить его, фактически, диктаторскими полномочиями. Но как только опасность исчезает, лидера могут скинуть те же «благодарные подданные»

Тож розбіжності тут на рівні генетики, а не політики. Як в пісні:
«Никогда мы не будем братьями, Ни по родине ни по матери, У вас царь у нас демократия…. Никогда мы не будем братьями»

“Нединастичний «царизм» це теж форма демократії. Як сказав теоретик і практик такої демократії Адольф Гітлер у своєму «Mein Kampf», - «Справжня німецька демократія це право вільного вибору вождя». Російська демократія, в цьому розумінні, на кшталт німецькій.
Демократія ж, зрілого типу, це коли всі дорослі наймають менеджера для організації суспільного життя і розуміють, що тримати керівництво треба на дуже короткому повідку. Сьогодні взірцем дорослої демократії є Швейцарія і скандинавські країни. Вони якось тихо, без шуму і пилюки організували собі повністю безбідне та спокійне життя. Нам туди.

Андрій Поцілуйко
Товариство vilni.info

пʼятниця

Про міжнародну політику — дружи через сусіда

“Перемир’я” припинили. Очевидно використати його для врегулювання конфлікту не вдалось.


ЄС заявив, що не готовий до санкцій. Німеччина проти тривалого розміщення військ НАТО у Східній Європі. І взагалі готова здати Україну, тільки б не було війни.

Франція боїться втратити 1,2 млрд євро за відмову продавати Росії “Містралі” і продовжує виконувати замовлення. За що отримує від США штрафні санкції для найкрупнішого банку Франції, на майже 9 млрд дол.

На черзі німецький банк. Путін погрожує “холодною”, “гарячою” та “газовою” війнами, якщо введуть нові санкції.

“Нова Європа” - українці, поляки, прибалти, румуни, болгари посилають далеко “стару Європу” і Росію разом взяті. Мовляв, ми добре знаємо історію, а тому компроміс не можливий.

Канада, Китай, Японія тихо готуються “ділити російський спадок”.

США підтримують БУДЬ-ЯКІ дії України, а Бжезінський стверджує, що “російський квазі-містичний шовінізм” треба зупинити вже зараз.

Звідси висновки:

1. Дружимо через сусіда. Це проста геополітична істина викладена ще у староіндійських трактатах “Ману”. “Нова Європа” сьогодні - це “стратегічний союзник США”.

2. “Стара Європа” вижила себе і її місце займає об’єднання “нової Європи” з центром в Україні.

3. Скажемо ні - німецько-рашистським загарбникам і так - українсько-американській визвольній коаліції. Пояснення цьому в історії. США формувалися, як країна вільних підприємців. Вони створювали ополчення і воювали за незалежність. Це був союз рівних і вільних. Подібною за структурою була українська козацька держава. Це був союз вільних і рівних. Натомість Росія — це азійський тип, де є абсолютний монарх, який “завжди правий”. Подібною була історія Німеччини, Франції, котрі пережили період абсолютизму. Натомість зовсім іншими були Польща, Литва, Швеція, де набагато раніше прийшли інструменти прямої демократії для тодішньої дрібної шляхти, а точніше людей, які мали право голосу і могли зняти короля, як і поставити його. Цим пояснюється теперішній геополітичний розділ.