Діла добрих відновляться,
діла злих загинуть...

Тарас Шевченко

пʼятниця

“Логіка ґвалтівника” в аргументації влади

Вчора відбувся мітинг під стінами Верховної Ради. ЗМІ назвали його штурмом. Практично всі одноголосно засудили протестантів і кинулися розкручувати версію про “руку Путіна”. Проте тут більше попахує “логікою ґвалтівника”, який намагається зґвалтувати жертву і вимагає в неї, щоб вона не кричала мотивуючи це тим, що за дверима чекає інших “чужий ґвалтівник”.

 Чому народ не вірить? 

 Нема підстав. Чи можна довіряти мєнту, який тебе недавно пресував? Чи можна довіряти корумпованому чиновнику, якого просто сказав, що “він з народом” і пішов на підвищення? Чи можна довіряти прес-секретарю МВС у Києві, яка ще місяць тому називала майданівців бомжами і проститутками? Чи можна вірити “новому” міністру, який діє тими ж методами, що й старий? Усі ці питання риторичні. Народ не вірить керівництву, бо йому обіцяли “кулю в лоб” і очищення, але нічого не виконали. Українці вже переросли поняття “влада”. Їм потрібні найняті народом керівники під контролем народу.

 Що маємо в історії? 

 1917 рік – Павло Скоропадський пропонує на основі свого українізованого корпусу створити регулярну армію УНР. Центральна Рада відмовляється. Такі ж пропозиції надходили і від інших функціонерів, зокрема Симона Петлюри. Повноцінну армію створити так і не вдалося. Навіть в момент, коли “зовнішня загроза” була під Києвом військових і “радикалів” називали “провокаторами”, бо “не могла одна соціалістична республіка напасти на іншу”. Потім ми мали Крути, мали знищену українську державність, бо ані Петлюра, ані Скоропадський у пізніший час не змогли створити військо. Просто бракувало часу.

 Що маємо зараз? 

 1. Сьогодні в.о. глави АП Сергій Пашинський стверджує, що Україні не загрожує вторгнення. Тим часом у змінах до бюджету, на армію заклали грошей знову менше ніж на МВС і менше половини потреб необхідних для забезпечення обороноздатності. Це в час війни.

 2. Керівництво країни свідомо йде на розхитування ситуації, вбиває представників ПС, і при цьому нічого не робить для того, щоб покарання понесли ті, хто причетний до сотень смертей, але зараз спокійно ходить у парламент, керує містами тощо. Основним аргументом є те, що “на кордоні стоять російські війська”. Це та ж логіка ґвалтівника “терпи і не кричи, намагайся розслабитись”, бо за порогом стоїть інший ґвалтівник. Він ломиться в двері.

 Чи можуть ці люди захистити? 

 Чи можуть керівники, яким недовіряє народ його захистити? Чи може мент, який ще недавно стріляв у цей народ, його захистити? Очевидно, що ні. Такі керівники першими втечуть за кордон “у екзиль” у будуть спостерігати. Вони це робили вже під час Майдану і зникали у найбільш скрутні моменти. Такий мент першим перекинеться на сторону ворога.

 Що потрібно народу? 

 Що робити у цій ситуації? Спостерігати, чи спробувати боронити свої права? Відповідь також очевидна. Треба боронити і відправляти у відставку тих, хто не має довіри народу. Народ повинен мати право звільняти будь-кого і на будь-якій підставі. Головним критерієм має бути “втратив довіру народу”. Про це говорив Сергій Кемський, що загинув на Інститутській. Народу потрібні інструменти прямої демократії. Тоді він не буде штурмувати Раду. Він буде голосувати. Тільки влада поки що боїться цього права. Теперішні керівники і ті, що засіли у парламенті повинні вже зараз законодавчо затвердити таке право. Якщо цього не станеться, то народ сам може наділити себе таким правом.

 Роман Соломонюк
Джерело: 7днів

2 коментарі: